Аграрні ринки і ціна

Оцінка

Тема 5. Аграрні ринки і ціна

1. Поняття, роль і структура аграрного ринку

2. Функції ринку в сільському господарстві

3. Ціни і ціноутворення на аграрному ринку

1. Класичним вважається наступне визначення ринка:

Ринок – це сукупність економічних відносин, які складаються в сфері обміну з приводу реалізації товарів, продукції, робіт чи послуг.

Таким чином, ринок може існувати як в умовах ринкової економіки, так і в умовах планової. Різниця буде полягати в тому, що в умовах ринкової економіки обмін здійснюється безпосередньо між виробниками і покупцями, а в умовах планової – цей процес опосередковується участю держави.

В розвинутих країнах в галузі сільського господарства участь держави продовжує зоставатися на суттєвому рівні, який відрізняється від рівня державної участі в галузях промисловості і торгівлі. Тим не менше економічна свобода учасників процесу обміну в умовах ринку значно ширша виробник сам обирає склад і структуру вироблюваної сільськогосподарської продукції, постачальників матеріально-технічних ресурсів і ціну реалізації, а покупець сам обирає посередника.

Ринок функціонує на основі єдиних економічних законів. Основними серед них є:

· Закон вартості – в відповідності з яким продукція реалізується з врахуванням відрахувань по її створенню, але по тій вартості, якій покупець оцінює задоволення відповідних потреб

· Закон економії ресурсів – передбачає постійне удосконалення якості продукції з одночасним зниженням рівня відрахувань. Порушення цього закону обумовлює неможливість повноцінної дії закону вартості

· Закон рівноваги – в відповідності з яким при різних інших умовах обсяг товарів і послуг, запропонованих продажу, врівноважується купівельноспроможним попитом потенційних покупців. Іншими словами, ринок обумовлює такі обсяги виробництва, щоб в будь-який момент часу потреби відповідних покупців могли бути забезпечені в повному обсязі, причому по сприятливих для покупця цінах.

Основними ознаками створення і функціонування ринку являються конкуренція, право власності і економічна свобода.

Конкуренція передбачає існування таких умов, при яких діє закон вартості – тобто покупець повинен мати право вибору необхідного йому товару по споживчій вартості, а не по тих цінах яких пропонує одинокий продавець. Іншою стороною конкуренції являється дія закону економії ресурсів – це означає, що виробник, який зумів налагодити більш ефективне (економічне) виробництво продукції, якість якої не нижча інших учасників ринку, має більш вигідні умови для подальшого розвитку і переважання на ринку.

Право власності являється суттєвою ознакою функціонування ринку. Планова економіка не виключає права власності, але суттєво обмежує форми існування цього права – державною, колективною і особистою. В принципі в цю класифікацію входять практично всі існуючі форми власності. Які характерні для ринкової економіки (за виключенням приватної, яка відрізняється від особистої власності тим, що остання не може бути використана для систематичного отримання прибутку). Одначе в умовах планової економіки держава обмежує кількість організаційно-правових форм підприємств. Так, право власності являється необхідною, але недостатньою умовою існування ринку.

Економічна свобода – передбачає можливість суб’єктів процесу обміну самостійно обирати, яку продукцію, в яких обсягах виробляти і по яких цінах купляти-продавати. Тобто при наявності певного стартового капіталу, який може бути авансований в виробництво, власник в праві обирати не тільки схему використання цього капіталу, але і сферу його застосування (промисловість, сільське господарство, торгівля, банківська сфера тощо).

Існування ринку передбачає певну участь держави в ньому , так обмежують сферу діяльності ринкового механізму антиринкові методи .

За мірою втручання в економіку компоненти державного механізму регулювання поділяють на 2 крупні групи . Методи прямого (частіше адміністративного) впливу на економіку, що вимушують суб’єктів ринку приймати рішення, основані не на самостійному економічному виборі, а на юридичних та інших нормативних документах держави.

Світова практика свідчить, що адміністрування небезпечне не саме по собі, а шкодить лише у разі, коли відсутні їх економічні засади, тобто виникає протиріччя між об’єктивними економічними законами і принципами виконання їх вимог.

Адміністративні методи стали невід’ємною частиною сучасного державного механізму і сприяють підвищенню ефективності виробництва та життєвого рівня людей. А тому не постає завдання виключити цю ланку управління економічною системою, замінити чимось іншим, повністю відмовитись від адміністративно-командних заходів.

До адміністративних методів регулювання економіки відносять: встановлення стандартів охорони здоров’я, економічної безпеки, якості продукції, лімітів, квот, поділу ринків, прямого і посереднього регулювання цін і заробітної плати; амортизаційних відрахувань, бюджетних процедур стосовно державних інвестицій.

Загалом адміністративні методи не відповідають природі ринкових відносин, але є найдієвішими у разі необхідності втручання в ринкову економіку. Методи прямого адміністративного впливу на економіку часто мають високу ефективність, завдяки оперативному досягненню бажаних економічних результатів. Але у цьому разі потрібне створення спеціальних органів і служб здійснення зазначених методів і контролю за їх використанням. Взагалі, це складне завдання, яке часто сприяє бюрократизації економіки, протидіє ініціативі підприємців, порушує їх економічну свободу.

У разі використання методів непрямого економічного впливу , держава не втручається у процес прийняття рішень суб’єктами ринкової економіки, а лише створює передумови, за яких суб’єкти ринку оптимізують варіанти можливих рішень, що послуговуються досягненню мети економічної політики, не погіршуючи ринкової ситуації.

До непрямих методів державного регулювання належить індикативне планування, добровільна участь підприємств у виконанні державних програм, стимулювання підприємництва, фінансова, кредитна, податкова політики, регулювання експортно-імпортних операцій тощо. До менш інтенсивних способів непрямого впливу на недержавні суб’єкти належать інформаційні та консультативні заходи:  у випадках, коли через засоби масової інформації необхідно активізувати громадську думку, вони набувають важливого значення.

←Попередня Наступна→
1 2 3