Вексель в платіжному обороті

Оцінка

Вексель в платіжному обороті.

1. Правові засади застосування векселів в господарському обороті України.

Весксельний обіг в Ураїні здійснюється згідно з Постановою Верховної Ради України від 17.06.92 р. №2470-XII “Про застосування векселів у господарському обороті України” на засадах Однакового закону про переказний і простий вексель, прийнятого Женевською конференцією 1930 року. Цей закон застосовується в Україні у вигляді “Положення про переказний і простий вексель”, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. №104/1341.

Таким чином, Україна належить до кола країн, що утворюють женевську систему вексельного права (до цієї системи входять країни, які або керуються Однаковим законом про переказний і простий вексель з можливими змінами щодо своєй специфіки, або використали цей закон як зразок для національного господарства).

Іншу значну систему вексельного права утворюють країни англоамериканського права: Великобританія, де діє Закон про переказні векселі 1882 року, США, де використання векселя передбачається Однаковим Торговельним Кодексом 1962 року, і країни, законодавство яких базується на англо-американській системі права.

Окрему групу утворюють країни, вексельне законодавство яких не належить до жодної з двох основних систем права і не базується на якомусь одному, спільному для всіх цих країн, законі.

Зазначене групування країн за специфікою вексельного господарства до певної міри відіграє позитивну роль, коли справа стосується економічної інтеграції. Підприємцям з країн, що входять до однорідної за законодавством групи, легше використовувати вексельні зобов ¢ язання в розрахунках із зарубіжними партнерами.

Вексель ¾ цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов ¢ язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векследержателю).

Векселі бувають прості і переказні.

Простий вексель вміщує такі реквізити:

*  назву ¾ “простий вексель”;

*  просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

*  зазначення строку платежу;

*  зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;

*  назву того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

*  дату і місце складання векселя;

*  підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель вміщує такі реквізити:

*  назву ¾ “переказний вексель”;

*  просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;

*  зазначення строку платежу;

*  назву того, хто повинен платити (платника);

*  зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;

*  назву того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

*  дату і місце складання векселя;

*  підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Документ, в якому відсутній будь-який із зазначених вище реквізитів не має сили векселя, за винятком таких випадків:

*  вексель, строк платежу в якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред¢явленням;

*  при відсутності особливого зазначення, місце, позначене поруч з назвою платника (місце складання документа ¾ для простого векселя), вважається місцем платежу, і разом з тим, місцем проживання платника (векселедавця ¾ для простого векселя);

*  переказний вексель, у якому не вказано місце його складання, вважається підписаним у місці, позначеному поруч з назвою векселедавця.

Керуючись вимогами Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, Кабінет Міністрів України і Національний банк України спільною постановою від 10.09.92 р. №528 затвердили Правила виготовлення і використання вексельних бланків.

І хоча в назві йдеться лише про бланки, ці Правила визначають також основні умови випуску та обігу вексельних зобов¢язань. Серед них такі:

*  використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи ¾ суб¢єкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно до чинного законодавства України;

*  векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України;

*  вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та завіряється печаткою.

* Вексельні бланки купуються підприємствами в комерційних банках України. Під час придбання вексельних бланків покупці в обов ¢ язковому порядку, крім вартості бланку, сплачують державне мито за кожен бланк у розмірі 10 відсотків від неоподаткованого мінімуму доходів громадян, якщо інше не передбачено законодавством України. Державне мито зараховується в доход Державного бюджету України.

* Видача та індосамент векселів за межі України не допускаються.

На зміст другого підпункту слід звернути особливу увагу, оскільки він означає, що суб¢єкт підприємницької діяльності ¾ резидент України не має права виписувати вексель або передавати його на користь суб¢єкта підприємницької діяльності ¾ нерезидента України.

Питання можливості виставлення векселя на користь нерезидента також розглядається статею 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” (від 23.09.94 р. №185 / 94-ВР), згідно з якою резиденти ¾ імпортери продукції мають право виписувати векселі на користь нерезидентів ¾ постачальників.

Таким чином має місце певна законодавча колізія, коли два нормативних документи частково суперечать один іншому. Виходячи з цього проблема виглядає таким чином, що:

Резидент України може виписувати простий вексель на користь нерезидента у разі укладення з ним імпортного контракту щодо поставки товарів (робіт, послуг). При цьому індосамент векселів на користь нерезидентів не передбачається.

Під час всіх інших зовнішньоекономічних розрахунків, зокрема, за фінансовими зобов¢язаннями, видача та індосамент векселів за межі України не допускаються.

2. Порядок розрахунків за допомогою векселів.

2.1.   Видача векселів.

Підставою для видачі векселя є договір на поставку (продаж) товарів (здійснення робіт, надання послуг), що підтверджує “товарність” векселя.