Загальні основи аграрної політики

Оцінка

Тоді виникла ідея запровадження кооперації (добровільне колективне об’єднання власності і праці для спільного виготовлення продукції) на західний зразок, але в Україні не було необхідних умов, адже у 1928 р. сільське господарство СРСР мало лише 27 тис. тракторів, 2 зернозбиральних комбайни, 700 вантажних автомобілів. Більшість населення залишалась малограмотною або зовсім не вміла писати і читати.

Економісти-вчені замість примусової колективізації запропонували інший напрямок розвитку сільського господарства: інтенсифікація окремих регіонів, сільське господарство передбачалося залучати до процесу індустріалізації, підвищення товарності, визначалася система заходів у галузі кредиту, ринку, цін, транспорту, тарифів на послуги тощо.

Одначе при проведенні колективізації перемогли екстремістські погляди. Їх грубі помилки позначаються на розвиткові сільського господарства до теперішнього часу.

В Україні з моменту проголошення курсу на колективізацію (червень 1930 р.) у 1932 р. вже було об’єднано 70% бідняцьких і середняцьких господарств.

Бідняки – вели негативне (звужене) відтворення, ворожнечо відносилися до ринку, розраховували на вирівнювання класів і готові були вести атаку на капітал.

Середняки – наймасовіша і найнестабільніша частина селян, які перебігали від бідняків до пошуку сильної руки (куркулів).

Одначе, прискорені темпи колективізації призвели до створення виробничих формувань, здатних функціонувати лише в умовах адміністративно-командної економіки, за допомогою примусових і заохочувальних методів.

При здійсненні колективізації – влада ліквідувала куркулів як клас. Було відмінено Закони про оренду землі і найм праці, дозволялося конфіскувати у заможних селян худобу, машини і інший інвентар.

Здійснюючи соціальну політику керівництво держави пов’язувало успіх сільського господарства з потенційними можливостями бідняцьких господарств. Хоча Кондрат’єв вважав ставку на бідноту безнадійною, переконував, що бідняки – це не перевага, а горе. Слід за рахунок зростання економіки ліквідувати категорію бідняцьких малопотужних господарств. До порад вченого знову не прислухалися, а вони актуальні і сьогодні.

Після завершення колективізації сільське господарство опинилося в становищі зупинки будь-якої діяльності і пануванні бездіяльності.

Колгоспно-радгоспний лад мав обмежені можливості розвитку, таке суспільство могло розвивати виробництво лише до тих пір, поки в трудовій діяльності людей переважали фізичні зусилля, а не творчість.

У цьому випадку фізичні зусилля підтримувалися примусовим впливом держави (адміністративно-командними методами управління). Саме тому коли в світі почався прискорений розвиток НТП, в колишньому СРСР темпи виробництва почали знижуватися. Починаючи з 70-х років сільське господарство України, за всіма показниками значно відстає від країн Західної Європи.

Після цього держава немало коштів вклала у розвиток колгоспів у вигляді неодноразового списання заборгованостей, підготовку кадрів, фінансування меліоративних і ін. робіт.

В результаті допущених помилок сільське господарство України опинилось у безвиході. Особистість селянина була знебарвлена і затиснута суспільними відносинами.

В умовах економічної кризи обсяги сільськогосподарського виробництва скоротились на 30%.

Нині поширюється концепція за якої носієм аграрних відносин повинен стати землевласник-товаровиробник. Для цього створена відповідна законодавча база: прийняті Закон України “Про власність”, “Про селянське (фермерське) господарство”, “Про господарські товариства”, “Про оренду”, та ін.

Питання на семінарське заняття до теми 1.

1. Який предмет дослідження науки “аграрна політика”?

2. В чому полягає сутність аграрної політики?

3. Які конкретні завдання аграрної політики?

4. Обґрунтуйте поняття “аграрне законодавство”

5. Назвіть методи пізнання дійсності науки “аграрна політика”

6. Охарактеризуйте історичні передумови розвитку аграрної політики в Україні

7. В чому заключається своєрідність і складність сучасної аграрної політики в Україні.

1 2 3